Поезія, як я її сприйняв, справді талановита і, можливо, геніальна. Це - класика, бо в ній найщиріші почуття батька до своєї доньки. Це справді естетика як справжнє відчування й переживання себе самого в собі самому іншому, але рідному. Я щиро по-білому заздрю поету, який так може передати свої почуття. Мовою прози це нудно, бо звучить так: єдність протилежностей, в якій протилежносту - це СВОЄ інше, але РІДНЕ, СВОЄ-РІДНЕ, а не чуже. Мене ще й тішить те, що в цій поезії автор цінує КРАПЛИНУ СВОГО життя, бо відчуває трагедію для СВОЄЇ РІДНОЇ доньки в тому випадку, коли ця КРАПЛИНА життя поставить на ньому КРАПКУ. Тому це має стати класикою. Щасти тобі, друже, в житті. Анонім, якого ти знаєш вже 38 років.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.