Сказка терапия

Таємниця Русалки


Топ-топ, топ-топ -- маленькі ніжки побігли по кімнаті. Мами ніде не було. Хлопчик розхвилювався: куди ж поділася мама? Де вона? -- крутилося в його голові.
І ось він побачив якравий промінчик світла, який пробивався зі щілини з-під дверей ванної кімнати... І малюк заспокоївся. Мама була у ванній. Він крадькома відчинив двері і завмер: його приголомшило побачене.
-- Ти що, русалка? -- переповнений хвилюванням, вигукнув хлопчик.
Пручатися не було сенсу, адже риб;ячий хвіст та довге волосся, яке яскраво світилося, доводили, що він аж ніяк не помилився: перед очима постала справжня Русалка.
-- Мамо, як же так? -- не вгамовувався малий, -- Розкажи мені, як це сталося...
-- Так, -- сумно відповіла Русалка з таким знайомим до болю маминим обличчям. -- Ти ж усе бачиш сам...
І мама розпочала свою оповідку:
-- Колись давно я жила в океані. Зі своїми сестрами, такими ж, як і я, ми часто зустічали кораблі і дивилися на людей, але ніколи не бачили дітей.
Та одного разу під час бурі я угледіла корабель, який тонув. Почула людський крик. Раз-у-раз лунало одне й те ж слово: "Мама"...
-- Мамо! Мамо! -- я не хочу вмирати!
Підпливши ближче, я здивувалася іще більше. Власник цього голосу був зовсім маленький та беззахісний... І мені тут же захотілося будь-що його врятувати.
Кілька годин поспіль я тримала цей корабель на плаву, поки шторм не влігся.
А потім кілька наступних днів уперто пливла за судном, спостерігаючи незвичного чоловічка.
Так я довідалася, що крихітні люди -- це діти. Яких великі люди люблять та оберегають.
І мені нестямно захотілося мати тако ж маленького чоловічка... Але, щоб здійснити цю мрію, треба було розпрощатися з океаном.
Мені довелося прочитати всі старовинні рукописи у нашій підводній бібліотеці. І я нарешті знайшла спосіб, як можна потрапити на землю...
Народившись у земних умовах, я зберегла пам;ять про минуле життя. Бо перед тим випила чарівне зілля, приготовлене підводною знахаркою. Так відбулося перетворення на людину...
Уміння вправно і швидко плавати, володіти природною інтуїцією, спроможність заворожувати людей -- усі ці здібності залишилися у мене, від попереднього життя.
Але, не зважаючи на все, морська відьма попередила , що один з моїх дітей рано чи пізно всеодно займе моє місце в океані. І буде це, як вона мовила на останок, "особлива дитина".
Малюк затамував подих. В голові закружляли думки, мов бджоли... Він пригадав, як часто мама, обіймаючи його, приказувала: "Мій любий хлопчику, особливий ти мій..."
Набагато важче було залишитися на землі назавжди. Нептун, наш володар, постійно присилав тритона, щоб той обов;язково повернув мене до дому в океан.
Мама-русалка продолжила свою розповідь:
-- По тому, як народився мій перший хлопчик, йому кілька разів вдавалося затягнути мене до підводного царства, де відьма намагалася стерти пам;ять про існування маленької істоти, яка залишалась на поверхні...
Однак материнський інстинкт перемагав: я поверталася на землю.
І з появою кожного наступного малюка почуття хвилювання та любові ставало все міцнішим. І зараз ніяка сила не може примусити мене забути про ваше існування. Отож можеш не хвилюватися, хоч я й русалка за походженням, у якої, здавалося б, крижане серце, та те що я, пізнала материнське почуття любові , дало змогу без всіляких зіллів стати мені справжнісінькою людиною. Бо найтонша, і здавалося б невидима нить між матір;ю та дитиною -- насправді найміцніша та найнадійніша у світі. І цей насправді чарівно-божествений зв;язок не взмозі розірвати ніякі чаклуни у світі.