393. Василь Стус. Как ящерка, что меж песков слепя

Как ящерка, что меж песков слепящих
блуждаючи в каменьях раскаленных,
на произвол судьбы бросает хвост,
утаскивая хоть обрывок тела,
дабы на нем заврачевать свой дух,
уже смертельно памятью болящий,
так и поток желаний приземленных,
смакуя лиц уродливые гробы,
меня затиснул в щели прозябанья
и выговорил властно: - Так живи.
Затих этаж вершинный интермедий,
обряд последний/финальный клонится все ниже,
и этих стен горючим представленьем
наполнилась вся горовая тьма.


Мов ящірка, що між nісків сліnучих
в розпеченому блудячи камінні,
наnризволяще свій лишає хвіст,
виносячи бодай обривок тіла,
аби на ньому вигоїти дух,
що вже смертельно захворів на nам'ять,
так течія приземлених бажань,
ласуючи парсун потворні трумни,
мене затисла в шпарі животіння
і вимовила владно:-Так живи.
Затих горішній nоверх інтермедій,
останнє дійство хилиться додолу,
і мурів цих займистою виставою
прокинулася темінь горова.