Я не добiг тодi... Тим, хто загинув на Майданi
Віталій Коротич
Я не добiг тоді через майдан.
Мене убили тут – посеред нього.
Світило сонце і в вечірній рай
попав зненацька я, в обійми до Старого.
Мене убили! Та не в тому річ –
життя віддав за Батьківщину-Неньку,
за братика, сестру, бабусеньку стареньку…
А мама з татом плачуть все, рідненькі…
Я тут – на Небесах! Дивлюсь на все звисока.
Не можу зрозуміть, що за мара така?!
Чому ж і до цих пір кровить, болить глибока
народна рана? І не зажива?!
І до яких же пір війна буде тягнутись?
І до яких же пір вмирать будуть сини?
Чи, може, не за тих тоді ми присягнули?
Чи, може, не за тих тоді ми полягли?
Я не добiг тоді через майдан...
Липень, 2017р.
(фото автора)
Свидетельство о публикации №117070703557
Дуже зворушили Ваше строки, наче повернули в ті часи, які вже зараз, по пошесті якогось десятка років, уявляється такими романтичними, ідеалістичними, по порівнянню з диким, над жорстким сьогоденням.
І, звісно, не політикам, не політиці присягали люди, але майбутньому України, кращій долі для себе та своїх нащадків!
І ця віра в життя допоможе нам відкинути дикі орди та зажити гідно, як того хотіли!)
З повагою, Ігор.
Игор Голубев 10.04.2026 11:44 Заявить о нарушении