Передмова до книжки Мiй Шекспiр

         
               

23 квiтня 2016 г. весь свiт   вiдзначив  400-лiття пам'ятi великого британського драматурга Уiльяма (Вiльяма) Шекспiра. Багаточисленнi мемориальнi заходи вiдбулись по всьому свiту. 2016 рiк був оголошений  Роком мови i лiтератури Великобританiї i присвячений пам'ятi  Великого Барда. Також 2016 рiк був названий Всесвiтнiм роком Шекспiра.
            Для Великобританiї поминання генiя стало державною справою. 5 сiчня 2016 р. в переддень Богоявлення («Двенадцатая ночь») британський прем'єр-мiнiстр Дeвiд Кeмерон (David Cameron) дав старт глобальнiй програмi заходiв Shakespeare Lives, яка охопила бiльше 70 країн свiту. Зокрема, вiн заявив: «Ця дата — не просто привiд ушанувати пам'ять одного из величнiших драматургiв всiх часiв. Це можливiсть вiддати дань силi впливу цiєї людини, яка, використовуючи його  власний опис Юлiя Цезаря, “як Колос осяює тiснi границi свiту”».
Вільям Шекспір (англ. William Shakespeare), точна дата народження невідома, але деякi дослiдники його творчостi вважають за дату нарождення 23 квiтня 1564 року, хрещений 26 квітня 1564, Стретфорд-на-Ейвоні — помер 23 квітня (3 травня) 1616, Стретфорд-на-Ейвоні) — англійський драматург Єлизаветинської епохи, актор і поет. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів.     Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом всіх часів. Його вважають національним героєм та одним iз символів Англії, її національним поетом. Його твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.
Книжок творiв Шекспiра, рiзних наукових дописiв i значних праць росiйських вчених-шекспiрознавцiв (наприклад,  Анiкста О. А., Морозова М. М., Гiлiлова I., Шведова Ю., Урнова М. В., Урнова Д. М., Пiнського Л. та iнших), англiйських шекспiрознавцiв, наприклад, професора  Альфреда Роуза, допис якого «Тайна сонетов Шекспира» приведений у Додатку 2 до цiєї книжки, видано безчисленну кiлькicть. Перелiк всього, що написано про Шекспiра рiзними мовами, склав би книжку значного обсягу.  Докладнiше  з бiблiографiєю по Шекспiру можно ознайомитись у вiкiпедiях, енциклопедiях, енциклопедичних словниках, дописах у газетах, журналах, альманахах та знайти в iнших джерелах.
Праць про Шекспiра українською мовою небагато, перекладiв бiльше.
Серед перекладачiв cлiд вiдзначити Мирослава Мороза «Переклади творiв В. Шекспiра українською мовою» (Вiльям Шеспiр. Твори в шести томах. Том 6. К., вид. «Днiпро», 1986),  В. Барки, Пантелеймона Кулiша, Григорiя Кочуру, Миколу Старицького, Юрiя Андруховича, Миколу Клiмчука та iнших.   
Перші переклади творiв Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішеві та Михайлові Старицькому. Від Куліша до Григорія Кочури з'явилося 8 перекладів «Гамлета». Інші драматичні твори Шекспіра перекладали Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Яків Гординський, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен та інші. До найвизначніших належать переклади Тодося Осьмачки («Макбет», «Король Генріх IV»), Майка Йогансена та Володимира Щербаненка («Отелло»), Ірини Стешенко («Отелло»), Григорія Кочури («Гамлет»), Миколи Лукаша («Троїл і Крессіда»), Миколи Бажана («Буря»). На еміграції Шекспіра українською перекладали Максим Славінський, Ігор Костецький, Святослав Гординський, Остап Тарнавський, Ян Славутич, Олег Зуєвський тощо.
Крім поодиноких видань українських перекладів Шекспіра, збіркою вийшли «Вибрані твори», І-II тома (1950-52), «Твори», І-III тома (1964), видання «Твори», І-VI томів (1983-86).
Повне видання сонетів вийшло на еміграції в перекладі І. Костецького (1958) та в Києві (1964, в перекладі Д. Паламарчука). Серед перекладачiв  154 сонетiв Шекспiра українською мовою слiд вiдзначити незрячого поета з мiста Рiвне Василя Лящука, який надрукував бiля 10 збiрок своїх вiршiв, освоївши азбукою Брайля кiлька iноземних мов.
З бiографiєю Шекспiра набагато складнiше. При пiдготовцi цього роздiлу я   користувався книжками Олександра Абрамовича Анiкста «Шекспир»,   серия «Жизнь замечательных людей», изд. ЦК ВЛКСМ «Молодая Гвардия», М., 1964 та  Михайла Михайловича Морозова «Шекспир» 1564 – 1616, 2-е издание, серия «Жизнь замечательных людей», изд. ЦК ВЛКСМ «Молодая Гвардия», М., 1956.
Але при цьому мною не ставилась за мету широко подати бiографiю такої визначної людини як Вiльям Шекспiр. Хотiлось лише звернути увагу читача на деякi важливi аспекти цього питання. Чи можливо в цiлому написати бiографiю людини, яка жила бiльше 450 рокiв тому (народився у 1564 роцi).  Тобто, написати, звичайно,  можна що завгодно, але  який при цьому буде ступiнь достовiрностi? Не пiдлягає сумнiву, що про будь-яку подiю в далекому минулому можна говорити тiльки з позицiї вiрогiдностi. Iсторична хвиля мовби розмивається в минулих часах, i чим далi вiд дiйсностi, тим вища дисперсiя, «розмитiсть» цiєї подiї в її оцiнцi.
Питання тут не тiльки в смертi всiх очевидцiв, втратi iсторичних документiв, породження рiзних фальсифiкацiй та бажаннi  «переробити»  iсторiю пiд свої  потреби. Але будемо виходити з того, що людина на ймення Вiльям Шекспiр дiйсно жила, написала чудовi твори, але, наводячи деякi факти з його бiографiї, не забуватимемо, що  iсторична хвиля за майже чотирьох з половиною столiть  так розмилась, що можлива тiльки високодисперсна оцiнка  його бiографiї.
Ось деякi цiкавi факти бiографiї Шекспiра, якi не увiйшли до вiкiпедiй, енциклопедiй тощо.
Вільям відвідував класичну середню школу («grammar school»), в котрій викладали латинську й грецьку мови, літературу й історію. Проживаючи в провінційному місті, тісно спілкувався з народом, від якого засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови. Із розоренням батька (той був ремiсником по пошву шкiряних виробiв) п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя.
Вiн працював молодшим учителем, коли покохався з Енн Хетеуей i у 18 рокiв повинен був одружитися, так як Енн була вагiтна. 27 листопада 1582 року канцелярiєю Вустерського єпiкопства був виданий дозвiл на шлюб Уiльяма i Енн, якiй на той час виповнилося 26 рокiв. Через пiв року 26 травня 1583 року в стратфордськiй церквi вiдбулося хрещення Сьюзен, дочки Шекспiра.
Шекспiрознавцям не вдалось вияснити, чи був цей шлюб по коханню, чи був результатом випадкового зв'язку, наслiдки якого вимусили Шекспiра стати одруженим i батьком у молодому вiцi.
Дружина Шекспiра була  iз заможної сiм'ї. Батько Енн по заповiту залишив їй сорок три фунта стерлiнгiв. Половина цiєї суми у тi часи вистачило б на побудову хорошого дерев'яного будинку.
 У серпнi 1585 року в сiм'ї народилася двiйня: син Хемнет, (помер в 11-лiтньму вiцi) , i дочка Джудiт (хрещенi 2 лютого).
Про свою сiм'ю Шекспiр пiклувався, заробляючи нелегкою працею. У 1587 році Шекспiр  виїхав у Лондон і став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 року працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. При Якові I трупа Шекспіра отримала статус королівської. У 1599 році брав участь у побудові лондонського театру «Глобус», став його пайовиком — і наступні 10 років значився у списках його трупи. Протягом багатьох років Шекспір займався лихварством (позичання грошей пiд значнi вiдсотки), а в 1605 році став відкупником церковної десятини.
Приблизно у 1592 роцi Шекспiр написав свою першу поему «Венера i Адонiс» по сюжету античного мiфа. В ту епоху було за звичай присвячувати поеми якому небудь знатному вельможi. Шекспiр присвятив «Венеру i Адонiса», цю «первiстку свого творчого уявлення», як вiн сам назвав свою поему, графу Саутгемптону, яка тому дуже сподобалася. У 1593 роцi поема була надрукована i мала успiх серед читачiв.
По  сюжету iз Овiдiя Шекспiр написав поему «Лукреція», що вийшла наступного року і була присвячена, як і перша, графові Саутгемптону.  «Лукреція» мала такий же успіх, як «Венера і Адоніс». Торговці книгами, які одні у той час отримували користь з літературного успіху, оскільки літературної власності для авторів тоді не існувало, друкували видання за виданням. За життя Шекспіра «Венера і Адоніс» витримала 7 видань, «Лукреція» — 5.
Як драматург Шекспір почав виступати з кінця 80-х років XVI століття. Дослідники вважають, що спочатку він опрацьовував і переробляв вже існуючі п'єси — і лише згодом перейшов до створення своїх власних творів.      П'єси Шекспіра користувалися великою популярністю, проте мало хто знав його ім'я у той час, оскільки глядач звертав увагу насамперед на акторiв.
За винятком «Венери і Адоніса» та «Лукреції», Шекспір сам не опублікував жодного зі своїх творів. Та це і не було в літературній традиції того часу звичайним — самому друкувати драматичні твори.
Та все ж  половина (18) п'єс Шекспіра була опублікована тим або іншим чином за життя драматурга. Найголовнішою публікацією шекспірівської спадщини по праву вважається фоліо 1623 року (так зване «Перше фоліо»), видане акторами трупи Шекспіра Джоном Гемінгом і Генрі Конделом за сiм рокiв пiсля смертi драматурга. До цього видання увійшли 36 п'єс Шекспіра — всі, окрім «Перикла» та «Двох знатних родичів». Саме це видання лежить в основі всіх сучасних видань Шекспіра.
Чи не цi факти забивають «останнiй цвях» у домовину невiри, що автором генiальних творiв є не  хто iнший, а Шекспiр.
Граф  Саутгемптон не мiг не спокушатися,  що двi  блискучi поеми Шекспiра були присвяченi йому. Вильям Давенант розповiв згодом, що Саутгемптон подарував  Шекспiру тисячу фунтiв стерлiнгiв (можливе перебiльшення суми). Порiвняймо  цю суму з заповiтом батька Енн Хетеуей (сорок три фунта стерлiнгiв, достатнiх для побудови двох будинкiв).
Для прикладу, за «Гамлета» Шекспiр одержав всього сiм  фунтiв стерлiнгiв.
В кiнцi  кiнцiв матерiальне становище Шекспiра склалося благополучно завдяки тому, що вiн став пайщиком театру.
 Крiм  поем Шекспiр присвятив графові Саутгемптону багато сонетiв.
(Продолжение будет)