На вна

Десь в куточку біля краю, сидить дівчинка собі сидить тихо та в ляльки грає, і шепоче віршики собі.
Звуть подруги грати та не йде вона, всі сміються кажуть дурнувата бо мина 16, а вона грає в ляльки як дитина, та немає язика не у міє спілкуватись тиха та сумна.
Та ніхто того не знає, який страх вона пережила, як ішла із школи та співала, та настигло лихо з не звідки бо наївною була, потягнув в куши хлопчина, а вона дитиною була, років мала 10 з віку, що то зна, що воно, як стягнув колготи й бив в обличя,а вона лиш плакала та не звала, не звала нікого в допомогу, бо дурна наївна вірила людям,як пришла до дому грязна й боса, мати того до уваги не взяла, а воно дурне боялись слова мовити комусь, бо грозив : -"убю від коли комусь ти розповісти", і пішла помилась та співала і молилая Боже :-"ти прости, за гріхів які я постраждала, все що треба забери."
Попалила речі в печи і сиділа та читала книжки, ніхто не мав діла до неї, а вона страждала удуші.
Лиш молила Бога, і просила щоб за все простив, за усі гріхи які згрішила.
Так минали років , та життя, вже пішла дівчина вчитися, здобувають знання, там відкрились очі і її вуста, стала жити як потрібно, та всерівно наївною була,вірила людям, а вони жорстокі, згадувалося то як прокляття, та не мала спокій.
Хлопців так боялась, що дикаркою прозвали, лиш він заговорить, а воно дурне тікає.
Так життя то проходило трапився хлопчина їй, лиш йому відкрила, що ганебне на душі, він пригрів, найщов слова потрібні і підхід до неї враз,вийшла заміж, та дітей родила,але спокій той не покидав.
Так буває часто в світі, сповнено людей жорстких, але серце вірить, любить, хоть то важко та усе ж, хочеться вірить в диво і справжню любов.Бог учить нас бути сильним, і прощати все що не збулось.