На дереві вітер лисття колише, та співає пісні,
Каже : - я тебе не залишу,
каже : - я тебе люблю.
А дерево вітки погнуло до долу, до самої землі.
Ти чуєш воно шепотіло ..... я просто люблю!
І корені всохлись від туги і сонце спалили листву.
А дерево плакала з туги, бо вітер повіяв другу.
І боляче й сумно і страшного, що далі, що далі чекать?
Не плач каже небо, все пройде треба чекать.
Я к то чекати, як жити, як корінь пускати і сонцю радіти ?
Хто з листям пограє, хто пісню мені заспіває?
Та ти відпусти печаль свій і смуток, в житті все буває і біль і розлука!
Дерево
© Copyright: Лариса Кос, 2017
Свидетельство о публикации №117062608853
Свидетельство о публикации №117062608853
Рецензии