«Будь так умна, как зла. Не размыкай…»
Вильям Шекспир. Сонет 140
Вiд горя в грудях все стиснулось, мовчить,
Чомусь здолав мене раптово сплiн жорстокий.
Але ж не будеш зле мене дражнить,
Бо до краси твоєї розум дан високий.
Не хоче хворий свiй смертельний вирок чуть,
Тому з ним лiкарi частенько лицемiрять.
Хай почуття твої малi ще пiдростуть,
Пiдробленими будуть так, що в них повiрять.
Але наповнився презирством погляд твiй,
Порушить вiн моє мовчання довге може.
Злостивцiв уже вистроївся цiлий стрiй,
Почути щоб брехню, яку їм чуть не гоже.
Прошу, душею трохи покриви своєю,
Вiдкриєш правду почуттiв моїх ти нею.
Сонет 140 из цикла Вильям Шекспир по иному
© Copyright: Леонид Ружинский, 2017
Свидетельство о публикации №117062608256
Свидетельство о публикации №117062608256
Рецензии