Дні чарують, дні лоскочуть мізки.
Так квапливо линуть, що не знаю я який сьогодні місяць, рік.
Так купають нас у тінях променистих,
Дарують нам кохання повзпрохідне, щоб знов від нього зі сльозою втік.
І в чаші з черепиці, скла й бетону,
Так легко наковтатися брудної нам води.
Та люди ходять зачаровані у кому,
Чомусь не світить сонце їм, чомусь у них складні в житті ходи.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117062604810
Свидетельство о публикации №117062604810
Рецензии
