«Прекрасным не считался чёрный цвет…»
Вильям Шекспир. Сонет 127
Нагадує скорботу колiр чорний всiм,
Ранiше чорний одяг, як красу, не знали.
Та врешт, капризи модниць всiх, передусiм,
Вважать скорботним усе чорне перестали.
Буває, що умiла модницi рука
Пiдправить олiвцем все: вiї, брови, очi,
її в лицi фальшивiсть красоти така,
Що вразить декого, в полон вiн йде охоче.
Моя любов взяла природну красоту,
У чорне вдягнена, як в траур по порокам.
У неї брови, вiї, очi мають чорноту,
Волосся - нiч в зрiвняннi самому високiм.
Не бiла до обличчя їй, а чорная фата,
Щоб з чорнотою сильнiша стала красота.
Сонет 127 из цикла Вильям Шекспир по иному
© Copyright: Леонид Ружинский, 2017
Свидетельство о публикации №117062408633
Свидетельство о публикации №117062408633
Рецензии