"Что может мозг бумаге передать..."
Вильям Шекспир. Сонет 108
Думок немає свіжих в голові моїй,
Щоб знов тебе я у своїх сонетах славив.
На краще, що я ще у віршах не підправив?
Невже не все в поезії сказав своїй?
Вважаю я, що все сказав, але ж ось знов
Тверджу молитву я стару, як і раніше.
Щомить повторюю, як мантру, голосніше,
«Навіки мій, я — твій...” - не помира любов.
Кохання, друже мій, прекрасним наше є,
Його не може зачепити смерть, старіння.
Бо все загрозливе вона відрине тління,
Незмінним почуття затвердить щоб своє.
Любов, як Птиця Фенікс, може відродитись,
В історії навік зразком щоб залишитись.
Сонет 108 из цикла Шекспир по иному
© Copyright: Леонид Ружинский, 2017
Свидетельство о публикации №117062205325
Свидетельство о публикации №117062205325
Рецензии