«Как тяжко мне, в пути взметая пыль…»
Вильям Шекспир. Сонет 50
Мій кінь заморений, бо нелегкий пройшов він путь
Опісля того, як я з милою простився.
Печаль і горе з мого серця не ідуть,
Залишилась лиш туга й пил, конем що збився.
Скакун бувалий мій іде поволі, не спішить,
Неначе знає усі труднощі розлуки,
І те, які в собі я відчуваю муки,
І як душа моя назад до милої летить.
Не поспішаю, не б'ю коня я батогом,
Щоб біг він швидше. Навіщо покарання?
Було у швидкості тоді б його старання,
Коли б поніс він хутко на побачення, бігом.
І я дивлюсь на шлях, а на душі все гірше,
Бо кожна мить із милою розділить більше.
Сонет 50 из цикла Шекспир по иному
© Copyright: Леонид Ружинский, 2017
Свидетельство о публикации №117061305969
Свидетельство о публикации №117061305969
Рецензии