Темні очі твої, фантастичні, як небо,
Манили чортихи мене до себе.
І я нескінченно стверджую "так треба",
Бо ж знову і знову думав про тебе.
Рими із вуст моїх мелодійні
Ллються водою найчистішій,
Може я, тоді безнадійний,
Знову став коханим iншiй?
Може тепер солов'їним криком,
Немов пташеня вродився видом,
Може тепер звіриним риком,
Зрозумієш мене на своєму віку?
Як важко бути твоїм коханим,
Які гострі маю вiд тебе рани.
І може зараз, перемін вітрами,
Ти полюбиш мене тими очами?
І стане в моїй душі тепліше,
Боже мій, яке звичне кліше,
Мій розум морська хвиля вколише,
Весь світ нас з тобою наодинці залишив.
Темні очі твої, фантастичні, як небо,
Манили чортихи мене до себе.
Лише посмішка чудово-срібна
Безмовно скаже : «Тобі це потрібно?».
Твои темные, фантастические как небо, глаза
© Copyright: Ангелина Паул, 2017
Свидетельство о публикации №117060806448
Свидетельство о публикации №117060806448
Рецензии