Стихи на других языках... 1ч

***

Я обіймаю щастя уві сні.

Я обіймаю щастя уві сні.
Вуста шепочуть:"Найдорожчий, милий!"
Чомусь так тяжко...Тануть тихо дні...
А я бажаю ринути на крилах!
А я страждаю - де ж моя любов?!
Чому ж не разом ми із нею мріємо?!
Тече солоной річкой наша кров...
Невже ми скарб чудовий свій розвіємо?
Невже забудем радість і дива?
Чому кохання згинуло навіки?
Я пам"ятаю всі твої слова,
І почуття - бурхливі ніжні ріки.
І не забути радісних очей!
Та як здолати долі перешкоди?!
Чомусь так тяжко...Скільки тих ночей:
Без сна, без мрій, без тебе, без свободи!..

***

Льне, співаючи, серце до тебе!

Льне, співаючи, серце до тебе!
Моя доле, і радість моя!
Ти - весняне прозореє небо!
Ти - кохана і щира земля!
День за обрій сідає тихенько,
Я у спогадах ніжних своїх...
Посміхнуся, і стане гарненько.
Навіть вітер під стелею стих...
Пам"ятає серце мить жадану,
І чудовий спокій уві сні.
Пам"ятає вишню ту духмяну,
В ріднім краї, в гарній стороні!


***

Безтурботне життя у щасливій родині

Безтурботне життя у щасливій родині,
Наче зоряний сон - про дитинство думки.
А над полем моїм ніжна пісня полине:
Знову поруч зі мной мої любі батьки.

У садах навесні розквітають там вишні,
І бджолина сім"я з них збирає пилок.
Всі дерева були зеленіше та вище,
А прикраса дівчат - із кульбабок вінок!

Хай живу я давно у великому місті,
І не часто тепер приїжджаю сюди.
Та несе вітерець, як осіннєє листя,
Всі бажання мої у вишневі сади...

Альманах " Зоряна криниця "№4 2016р.
***

Спогади...

Страшна війна забрала всіх:
І двох сестер, і маму з татом...
Заплющу очі , й бачу сніг,
Що червоніє біля хати...

Не треба, Колю, не ходи!-
Шептала сива хуртовина.
А навкруги - рясні сади,
Що посадив татусь... для сина...

Чого ж так боляче мені,
Неначе серце розірвалось!
Згоріла хата у вогні,
А, ті, хто вижив - у підвалах!

Не стало нашого села.
Два дні його бомбили німці...
За кожним смерть тоді ішла
Примарою у чорній димці...

Пройшли роки. Я - батько, дід...
Та не забути і до тризни:
Який війна лишила слід
На землях нашої Вітчизни!!!

Сб. памяти Степана Таманова №4 " Нас время вместе собирает "

***

Афганістан

Скількох та прірва заковтнула
За десять років у бою!
Кого додому повернула,
Кого залИшила...в строю...

Війна клеймо на серці ставить,
Жахіття денно, уночі...
І не дитячі то забави,
Коли вся рота мить мовчить...

Зосталося в душі багато
Глибоких і відкритих ран.
Вони - герої, ті солдати,
Хто пережив Афганістан!..

Из сборника " ...и боль, которая с годами не пройдёт "

***

Життя...

Летить кудись, мов поїзд без зупинки,
Людське життя, крізь темряву ночей.
І мерехтять за вікнами будинки,
В яких чекають радісних вістей.

Летить життя...дорослішають діти,
Старіють посміхаючись батьки...
З яких часів задумано у світі,
Що долі так спішать годиночки?

Чому не можна вічно бути юним,
Спокійним і не чаять егоїзм?
Улюбленцем привітної фортуни,
Яка душі дарує оптимізм.

Наш білий світ - мереживо казкове;
Життя - прекрасне, серцю дороге!
А темрява нічна тоді чудова,
Коли воно стає комусь благе!..


****

І чому я стала поетесою?

І чому я стала поетесою?
Не жилось, як людям, на землі,-
Побуту сумного інтересами,..
Плаваючи в темрявній імлі.

І чому рядками пригостилася,-
Десь у піднебессі мрій своїх?
Рима доскональна полюбилася,
Не життя без віршів - сміх і гріх!

І тепер пишу, бо просить серденько
Словом прикрашати білий світ.
Грай мені - складів гучна сопілонько,
Якомога більше гарних літ!


****

Твої обійми...

Твої обійми, мов серпневий вечір:
І лагідні, і теплі, наче плед.
А поцілунки - це солодкий мед!
Ох, не цілуй, це ж дуже... небезпечно!

Твої обійми...(і сірник займеться!)
Від жару червонію, кров кипить...
А я тебе завжди буду любить,
Таке кохання згодом не минеться.

Твої обійми, як вода і кисень;
Це - спілкування душ, сердець, без слів.
Бо долі наші, крізь полон снігів,
Сам Бог колись давно зачимось звів.
Мабуть життя було занатто прісним...


****
До донця!

Хай облітають з яблунь пелюстки,
Мов білий сніг, легкий і надзвичайний.
Хай нам співають вдосвіта пташки,
Щоб день весняний теплим був і файним!

Хай вітерець лоскоче у садку
Зелений килим - шовкову травичку.
А ми удвох підем по моріжку,
Щоб відшукати зоряну криничку.

Де чиста і безбарвна рідина,
Якою можна спрагу втамувати.
Яка ж вона шалена - ця весна,
Серця коханням вміє зворушати.

Хай облітають з яблунь пелюстки,
Кружляють на землі з промінням сонця.
Хай нам співають вдосвіта пташки,
А уночі - нагадують зірки,
Щоб ми завжди пили любов до донця!


****
А я йому...

А я йому усе розповідаю:
Про настрій, про погоду, про любов.
Ретельно кожну риму добираю,
Щоб раптом до коханки не пішов.

І дбаю день і ніч, щоб був щасливим,
Романтику свою не розгубив.
Бо він для мене завжди особливий,
Рядками ще нікого не зганьбив.

То ніжний, то палкий, то амбіційний,
То вимріяний зранку, при зірках...
Його тримаю міцно - у руках,
Бо кожен вірш - мов чоловік надійний!

****

Мете осінній вітер тротуари,
Танцює з жовтим листям уночі,
А я дрімаю в тебе на плечі...
Від болю більше серце не кричить,
Бо розцвіли в душі моїй стожари.

Бо разом ми тепер, як і хотіли,
І я тебе кохаю, як ніхто!
Ти кожну мить шепочеш:"Люба, мила...
Немає на землі такої сили,
Що розвела б нас ще...років на сто!

Яке ж воно нестримне - це кохання,
Мов з гір потік, мов грім у небесах...
Хай спільними стають усі бажання,
І здійснюються наші сподівання
В щасливих і усміхнених очах...

****