Помовчимо, люба. Не бачились довго ми.
Так легше у сутінках видатись скромними.
Забудеться все, що згадати не хочеться.
Образи твої неприємно лоскочуться.
Помовчимо, мила. Ми довго не бачились.
Серця вже відвикли постійно собачитись.
Ні ясних очей, ні привітного оклику.
Лиш пустка в душі, навіть жодного дотику.
Навіщо слова ніби листя, що падає.
Воно ще красиве, та серце не радує.
Не треба і сліз, випадково ми стрілися.
Окремо серця наші в роки ці билися.
Помовчимо, ніжна колись і кохана.
Нехай ці хвилини пройдуть без обману.
Не варто вмикати тепер уже світло.
Хай в душах у нас залишиться лиш світле.
06.06.2017
Не варто
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117060602117
Свидетельство о публикации №117060602117
Рецензии