У тихий вечiр... Елена Каминская-7

http://www.stihi.ru/2017/06/02/5629


Оригінал:


У тихій вечір, доки цвіт дерев панує,
Допоки пахощі кружляють комашнею,
І вітер жвавий не згинає вдвоє тую,
Іду блукати, щоб не знати навіть де я?

Доріг вже пройдено у місті ріднім – безліч,
Та все ж знайдеться закуток, мов біла пляма…
Що в нім існує: чи життя чийогось велич,
Яке забуте, чи приховане віками…

Чи острівець природи дивний і мрійливий…
Чи щось новеньке, що збудоване на радість…
Знайшла так набережну гарну, не шумливу…
Там ліхтарі і лави в казці зорепадів…

Вода шепоче про минуле, де у травах
Кохався берег із рікою до світанку…
Пісок жовтенький сонце гріло там ласкаве…
Човни шукали поміж лілій полонянку…

Тепер між пляжем і водою є доріжка,
Бруківка встелена дбайливо, десь і в’ється…
Все для прогулянки неквапливої, пішки…
Чому ж «учора» те скавчить ледь чутно в серці…

Не забувається… Чи зможу я забути,
Як готувалась до екзаменів на пляжі…
Грозу травневу… як втікали діви-рути,
І ніжки босі затоптали вчену важність…

А п’яту ранку як забути…  руки ніжні…
Ласкаві очі… плюскіт в річці, спів жабиний…
Пухкі вуста і соковиті, ніби вишні…
Яка жарка була серпнева та година!

Іще… І ще… А з лави – сміх! Святкує молодь!
У них свої світанки, зустрічі, кохання…
Хай щедро сяють ліхтарі для них довкола,
І тихий вечір буде тихим не востаннє!



Переклад з української Світлани Груздєвої:


…А в тихий вечер как цветут вовсю деревья!
И ароматы: насекомых не развеять!..
Упругий ветер не сгибает вдвое тую, –
Так загуляю, чтоб не знать мне даже, где я…

Дорожек пройдено в родных местах без счёта,
Да всё ж найдётся, что пятном мне будет белым…
А суть-то  – в истинном величии кого-то,
Что отдалилось иль забылось между делом?..

Иль островок природы, дивный и лиричный,
Иль что-то новое, что сделано на радость…
Кусочек набережной, тихий, романтичный…
Где фонари, скамейки в сказке звездопадов…

Вода о прошлом напевает мне, где в травах
Влюблялся берег в эту речку до рассвета…
Песок цыплячий в солнца ласковой оправе…
В затоке лилий лодки праздновали лето…

Проход меж пляжем и водой бежит в "сегодня",
Брусчатка выстлана, тропинку не нарушив.
Всё для прогулок, для неспешных, пешеходных…
Так почему скулит так сердце о минувшем?..

Не забывается…да разве ж позабуду,
Как я к экзаменам готовилась на пляже?..
Грозу, что в мае…как бежали девы-руты:
Босые ножки затоптали наспех важность..

А пять утра как позабыть?.. /в них всё нелишне…/
И ласку глаз, плесканье в речке  и лягушек?!..
И губы, пухлые и сочные, как вишни…
О, как же август согревал тела и души!..

Ещё!.. а с лавки слышен смех: там царство юных!
У них свои рассветы, встречи малолеток.
Пусть щедрым светом заливает их лагуна,
А тихий вечер будет тих не напоследок!..



Аватар автора оригинала