Слова, слова...

Не обижайся, что молчу:слова,слова,а проку?
Весенний дождь идёт и рады ему придорожные клёны.
До слёз тягостно так на душе(не носи нараспашку)
Грусть, печаль и тоска будут хорошим уроком влюблённым.
Машут ветвями деревья под ветром в саду,
Словно куда-то маня.
Может когда-то к тебе я приду,
Рядышком сядешь возле меня.
Мартовский ливень удивил и затих.
Вся  наша жизнь только миг между былым и грядущим.
Не вешаем нос-дорогу осилит идущий!
С нами что будет- время покажет.
Стихом, что не сказал: вслушайся в дождь,
(начался заново)-тебе он расскажет...
Не ображайся,що мовчу.Весняний дощ йде,
Йому радіють придорожні клени.
А на душі так млосно- до плачу,
Надію не втрачаю,що колись скажу:-
Збулась мрія, присядь скоріше,
Люба біля мене.
Можливо чуєш,як шумить така незвична
Березнева злива.А наше все життя,
То між минулим та майбутнім мить...
Чи на дещицю,Муза. ти була щаслива?
Що залишилось в глибині душі,
Чи прірва вже лягла між нами?
Мовчу. Та викажуть тобі дощі все те,
Що не зумів я виказать словами...