Боляче, гірко, немов суховієм завіяно,
Скільки ночей, мов доріг твоїм іменем зміряно,
Скільки квіток чорним болем уражено,
Скільки надій понівечено, зраджено.
Гаряче, наче тавром вся душа випікається,
Чи й твоє серце, матусю, за мною так крається?
Чий же я син, чий окрайчик, чи хто привітається?
«Матінко, мамо!» - кричав, та луна лиш вертається.
Хоч би лице пам»ятать, чи хоч руку ласкаву,
Скільки знаю себе – все чекав ніжну маму.
Рідна, вернись, я лиш раз до грудей притулюся.
В світі живу, і за це я тобі поклонюся…
Ольга Соколовська ©
Матiнко, мамо...
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117060105480
Свидетельство о публикации №117060105480
Рецензии