Жiночий вiрш

Цей вірш приречений стати жіночим,
Солодким, хоч терпко і гірко його писати.
Цей вірш не розкаже про заплакані очі,
Бо для того, щоб плакати сльози ще треба мати.

Я хочу сказати про ту двоякість,
Яка в житті є завжди і всюди:
Буває, що важливішою вважаємо якість,
Буває, що хапаємо перше ліпше і про якість забудем.

Часом здається, ніби з голоду краще вмирати,
Аніж годувати себе чим-небудь шкідливим.
І ніби ж розумні, і ніби дорослі, а іноді хочеться спати
З кимось живим, з кимось хто бодай сьогодні буде важливим.

Час лине, як вода у піску пляжному він зникає,
А пам'ять лишається, спогади важко буває стерти.
Вже вмієш сміятися, вмієш радіти, але звук долинає
Серед тиші нічної, і від звуку того хочеться вмерти.

Тихенько той звук на вушко нашіптує різні дурниці
Про те, що було, як було і про те, чого вже нема.
І каже, що варто стати знову сміливцем
Та відкривати для себе щастя, хоч і затія ця дуже дурна.