Ликуй, возстань, пророче божий Амос!..

Ликуй, возстань, пророче божий Амос!
та не у тих, що розп’яли
святого Бога —
в мені возстань: пророцтво боже
над віками:
«Отемню землю серед дня, і з цього
в країні плач — як то за первістком,
що згинув, йде й гряде,
Й кінець країні буде — як цей день,
прогірклий».

Пітьма! затьмарення!
до цих пір рід цей зневажають:
він зневажає! —
у повний місяць зтемнень сонця
                не буває...
Погроза Божа, страх,
диво — що й рівного нема:
Люди ішли і били себе кулаками! —
У свої ж груди! гострячи серця:
Таке супроти Бога! це віками...

Земля тряслась! тріщини! божий жарт?
Нарешті запекло — вниз
просочився жар:
Завіса в Храмі (у 4 пальці товщини...) —
                роздерлась,
гріх впав (зник) — це між Свята Святих
                й людьми...

Возстань, ликуй, пророче Амосе, у простір!
Начальники хибкі! — чого
схитнулись прості?
 
Як сотник, що прогриз війни аршин,
І він не став душу кривить, а просто
Гука:
— Воістину, цей — Божий Син!

Ликуй же, Амосе! пророча
правда наша!
Начальства кров! — уперемішку
з патронташами...
Зтруситься, звариться народ у каші!
Сонце засяє — небо заясніє.
Час половіє...

13.03.2007,
після соборування