Повернення першохристиянства чую. Поема-симфон я

Повернення першохристиянства чую
Поема-симфонія

                Богородиці Діві присвячується

                «...ось бо віднині ублажатимуть мене
                всі роди». (Лк І, 48)
I
Цей корабель несе мене на Батьківщину —
Виносить з ночі
сам
крізь тьму таку,
Що може я на нім
таки загину,
І я стою — на капітанському містку...


Нема тут зір, і море ні для чого,
І тільки серце дає світ і теплоту —
В його тривожнім світлі молю Бога
І прозираю темну темноту...

ІІ
Допоки тут живий —
пишу поему!
Гріха і люду, смерті, каяття!
Локатор — в серці є!
А тьма вийшла із теми.
Якби лиш — з теми,
а то з вічного життя!!

В великім морі —
скільки вже пішло у воду...
Під чорну воду туги й забуття.
Пливе вниз гіркий слон —
земного роду!
На дурні голови надіявсь
без пуття!...

Які у морі без локатора
походи??
І взагалі — при чім тут моряки?!!
Пливуть у тьмі самі наїдки і відходи —
І море сизе, інтелігентні харкаки...

А відання — курс, не належить цим наукам,
ні інтелекту, а ні людям!
Невідання!
О Господи,
краще б не бачити такого,
піднятись в Небо, чи спуститись
спати вниз,
а то на серце,
що мене несе до Бога,
і наплива смердючий темний слиз!..

III
А корабель несе на Батьківщину,
виносить з ночі
крізь журбу тяжку.
І з світлом в серці — все живу, не гину!
І я стою на капітанському містку...

Допоки тут живий —
пишу поему...
Гріха і смерті, смерті й каяття...
 
Локатор — в серці...
(прислухайтесь:)
 
Це світ ковтають слизькі теми...
Хто з вас прийде
до вищого буття??

IV
В надмирній тиші
ходять куполи
Людей-церков
людей-церквичок
І мирні дзвони в Небеса
впливли
(А світ земний — хапали
пальці звичок!
сіро хапали і
тягли!.. —
куди
тягли?..)

В надмирній тиші
ходять в Небі
куполи
людей-церков
людей-церквичок
В ім’я — Отця і Сина і
Святого Духа...

Миколо Васильовичу(І.Ш  - Гоголь),
як Ви тут жили —
у райськім Небі?
правда
українці — з опоетизованих
анекдотів!
О, доки?
зараз ми приймем
світло-любов
Павло;ву
бо Ви вже бачите —
тут добре

«я хочу бути — і
завжди встачати»

А — українцям що
сказати?

«любов любов
ой
піднімає!...
любіть любов»

гаразд не плачте

і тут також
а втім як хочете
добре що вже побачились

«Ісусе, які мужі!..
і слава Богу»

вічне — Богу...
 
V
Святий Антонію Печерський,
я завжди серцем плачу
як
торкнешся

«Я люблю тебе,
Ігоре»

мене доручили апостолові
Павлові
він зробить з мене
людину

«На це воля Божа,
сину:
ти постарайся,
сину»

Не повірять: Печерських
святих —
в глибині серця чую

«Собор преподібних Києво-
Печерських
не один чуєш!»

...Святий Антонію де я
ночую?

«Де хочеш, але (!) —
на Небі…».

VI
Нелегко ходить небожителем!!
це хай люди-леви повторять
бо може
за таке враження… як говоритиму —
приб’ють
мене Боже…

найрозвиненіший апостоле
                Павле
приміряв
вночі багатовимірність
такі об’єми!
(з гласів)

які по землі йдуть рядочками-лініями:
(їх
так бачать звідси)
 
навіть слово казав ти
та серце хитається
суть їх не записати:
розум
жахається

зостається нажалітись на мови:
слова земні! негодні амфори
і так все інакше — і знову —
а всі як паралізовані!—
тут
в серці бачаться метафори —
не моє серце з Духом
 
все земне ні для чого
семінаристові чи козакові
вірую чистим серцем:
буду в любові Христовій

VII
солодко служить небожителем
і там і там вдома
(Ах апостол Павло сяє
м’яко-невагомо...)
Солодко ходить небожителем
якби знов не на землю…

спускатися болісно
люди невиховані
а я їх — об’ємлю!..

Так хотілося б знову т у д и!
і — служити, ожити!
але щиро хочу
не бовтами —
серцем найбільш послужити
Трійці з Богородицею

таки обтесаний
не тезами
Спасибі, святий Павле!
апостол завжди апостол:
розум в серці був — а хто він?—
ніби у вишньому атрофованим —
і в променях з Неба ожив, Павле!—
 
є нове світло:
мене теж тут запитували:
чи так я живу —
як і сильне у мені слово?

навпаки — тепер приставатимуть:
чи так живу зі святими
як і слово, що — сильне?

Ось тільки крім друзів милих
я не знайшов тут діда —
який застосував би розум в ділі
(як ти заповідав!)

В справах не розбираються...

VIIІ
«Хто що робить, робить хай добре;
Ціна нам — любов до людей.
Благодать — за смирення дане».

Нас бачать краще, ніж ми. — З Неба.—
Спасибі, великий апостоле любові,
                Іоанне!
Всі є в руці Богородиці, отже,
Нам велить так Державна рука Всецариці,
Ми під милість Її
прибігаємо від спільного раку:
Який християнин не захоче
щоб були українці
і буде Україна?? —

може:
 була б Україна — будуть в ній українці...

І так само — всі інші??

Подивітесь серцями: звідки
«земля пішла» й віра
Київ, Печери, і Хто
тут Найстарший і Найпровідніший...

Ведені — відають.
Вільному — воля,
Сміливому — доля.
Вічності — час.
Пресвятая Богородице,
спаси і помилуй
                нас!

Одна перепустка — любов до
людей.

Благодать — тобі за смирення.
Так велить Богородиця:
Хто що робить, робить хай добре.
Всі в руках Богородиці!!

IХ
Порятівне —
обожіння цілого розуму
в серці внутрішньому! —

Дух творить відання
в чистих серцях —
очищених — очищених
каяттям! — в каяттях.

31.10. 2000,
7.2.2011