Я маю якесь уявлення, може й хибне,
Про колір її волосся, про барви снів.
Вона ж мене кудись у дивний світ переносить,
Де бути мріяв, не знаючи, що хотів.
Що скаже тендітна шкіра? Нічого майже.
Що скаже образ? То – тисячі із легенд.
Вона мене обіймає крізь тексти, майже.
То хто ж там надумав зустріч із давніх своїх давен?
А ще, вона пахне квітами. Ніби пелюстка з раю.
Не знаю ще й досі як, втім знається в дичині.
Її спокушали, ще із творіння то змїї, то динозавр.
Здається, для того, щоб частку, вона віддала мені.
Буває багато бажань, а ще більше – фарту.
І я з її фото й романом, полину у далечінь.
І проміняю усі доступні всесвіту барви,
Щоб з нею прокинутися в одному з її світів!
Боiсiдi
© Copyright: Дмитрий Бартковский, 2017
Свидетельство о публикации №117053010878
Свидетельство о публикации №117053010878
Рецензии