І мабуть все є, та когось таки не вистачає…
Того, хто запалює очі і газ
У сутінках кухні,
Під чайником.
Хто світить, як сонце, аж враз —
Дикобраз.
Того, хто любить самотність,
Пише дивні вірші,
І ні краплі
Не вірить
У людство.
Він знає мову щук,
Бобрів та йоржів.
Вони краще.
І змішує святість
З розпустою.
Того, хто кожну весну
Хоче померти,
Бо! Вже! Більше! Не можна! Терпіти!
Зраду й брехню,
Які хочеться стерти!
Й на їх могили
Звалити всі квіти!
І мабуть все є, та когось таки не вистачає…
Того, хто ніколи не скаже "Залишся"!
"Стривай"!
Із ким я ніколи
Не питиму чаю
У сутінках кухні.
(За вірш вибачай).
Монолог П. Ж
© Copyright: Елена Пономарева Элен Рэйн, 2017
Свидетельство о публикации №117052902546
Свидетельство о публикации №117052902546
Рецензии