Старезний дуб над краем урвища стояв,
на дні якого все плили тумани сизі.
Гуляв там вітер, та й велетня питав,
чому ж ти тут стоїш, а не в густому лісі?
Йому ж самітник листям грубим шурхотів,
та я й не відаю, що лісом в світі зветься.
Не мав ніколи ні сестер я, ні братів,
тому й не знаю як у лісі тім живеться.
Бува, що птах якийсь присяде у гіллі,
зальеться піснею, п'янкою, що любисток.
І звеселяе спів той душеньку мені,
неначе сяйво опівнічних зір-іскринок.
А в тім же вітре, друже милий, передай,
отим сестричкам і братам, яких не знаю.
Що я завжди за ними бідкався і край,
і як помру, їх на тім світі відшукаю!!!!
Самотнiсть
© Copyright: Даэнор Хорфагер, 2017
Свидетельство о публикации №117052410738
Свидетельство о публикации №117052410738
Рецензии
