А одноj весни прилетiли лелеки зарано

                Бабусі моїй – Галині Василівні

...А одної весни прилетіли лелеки зарано.
І ударив великий мороз – по птахах. Без жалю.
І вони замерзали – мороз їх до смерті поранив.
І, як падали вниз, я пригадувати не люблю.

Не люблю. Бо летіли в останній політ. Розбивались.
Це був жах мій дитячий. А зараз – дорослий мій жах.
Не забути ніколи, як світла істота вмирала
на дитячих – лелеку спасти неспроможних – руках.

Пам'ятаю, як люди побігли лелек рятувати.
Як несли по хатах – за лелек піднялося село...
Але всіх не врятуєш... Я й досі все рвуся спасати
всіх померзлих лелек – звичайнісіньким людським теплом...


Рецензии