Молочний ранок, ти надмірно сонна...
І холодом туман квітчає рими навісні...
Виходить геть наївна, елегійна проза...
Сповзаєш з ліжка боса... мов би уві сні....
Крокуєш до вікна, а під ногами в`януть
Розпатланих троянд рожеві пелюстки...
Дотиком розпалюють у тобі горе-пам`ять -
Усе, що млосно жалить, забула б залюбки...
Та мало що ти хочеш! а кожна річ шепоче,
Іменем його впиваючись в думки...
Що то воно пророчить?.. світло ріже очі...
Безжалісно лоскочуть спогади гіркі...
Спогад
© Copyright: Хоминская Виктория, 2017
Свидетельство о публикации №117051807357
Свидетельство о публикации №117051807357
Рецензии