Пахне в скрині старій нафталіном,
Хазяйнує павук в пустоті,
Кілька знімків, давно пожовтілих,
Й вишиванка на самому дні.
Вона спить в темній скрині,
Їй сниться – господиня її ще жива,
Що вона щойно тільки пошита,
І ошатна, біленька, й нова.
Юна дівчина йде в ній вінчатись,
І вона знову чує пісні…
Прокидається, тяжко зітхає
В своїй темній, пустій самоті.
Пригадала війну вишиванка,
Як господаря в бій провела,
Як її молодій господині,
Чорна хустка на коси лягла.
І старіли й сорочка, й жінка.
Жінка внукам її берегла,
Та, як мотлох старий, непотрібний,
Вона кинута в скриню була.
Якби вміла вона говорити,
Або ми розуміли її,
Скільки б всього могла розказати
Вишиванка, що в скрині, на дні…
Ольга Соколовська ©
Вишиванка
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117051804146
Свидетельство о публикации №117051804146
Рецензии