Сон

Мені цієї ночі сон наснився,
Як Вітер в Лілію влюбився,
Як ніжно подихом її гойдав
І лиш в думках своїх до серця пригортав.

Щоранку в небі хмари розганяв,
Щоб сонця промінь її зігрівав.
Роси намисто обережно з пелюсток здував
І знову лиш в думках її до серця пригортав.

Вночі і в зливу, під листям Вишні він її ховав,
Додолу гілля гнув, свою турботу проявляв
І тільки у думках своїх її до серця пригортав.

На клумбі Лілія була немов цариця,
Як найвродливіша серед дівчат дівиця,
А Вітер завжди поруч пролітав,
В мріях, думках її до серця пригортав...

Поруч зацвів красень-Піон,
Так гордо розпустив він свій бутон,
Листочками до Лілії подався,
В своїй симпатії зізнався,
Вітер немов з ланца зірвався...

В мить хмари небо затягнули,
Грозою землю огорнули.
З неба посипався безжальний град,
Покрився трупами квітучий сад...

Кволий Піон з трави піднявся
І до Фіалки з компліментами подався.
Від Лілії і сліду не лишилось.
Лиш спогад. Вона щоночі Вітру снилась... (с)