І хто б то знав – від чого я сміюся!
Від чого легковажність та моя…
А просто я заплакати боюся
Як ворухнеться на душі змія.
Вона от зараз начебто заснула.
Мій сміх її ізнов заколисав.
А я щодня зі зміями борюся,
Якими світ мене одарував.
Звиваються, сичать і жалять дрібно.
А серце виробляє антидот.
Ні-ні, все добре. Значить, так потрібно.
Ви праві. В мене геть нема турбот,
Немає сліз, розчарувань і жалю,
Все як у всіх. Нехай. Переживу.
А те, що ядовиті змії жалять –
Вони в мені гартують міць нову.
Як не помру з надмірної отрути
Не втрачу глузду на планеті цій,
То хоч скажу прийдешнім для спокути,
Що я – великий заклинатель змій.
***
© Copyright: Диана Майская 2, 2017
Свидетельство о публикации №117051609986
Свидетельство о публикации №117051609986
Рецензии