крокуючи вже згаданим,бажати висоти..
де вечори прокрадуться, промоклими до злив,
де розцілує каторжник улюблений ланцюг,
коли ще хтось так бажаний, тебе давно забув...
обожнювати квітнувших, зривати їхній цвіт,
творити собі райдуги з невиплаканих сліз,
тремтіти поруч з світлими, згорівшими до тла,
не ти тут був...
не ти творив..
сама.сама.сама
з відкритими обіймами ловити ниций стах.
ні,не боюсь, ще світло є
в знеструмлених мостах...
***
© Copyright: Пламя Восьмого Круга, 2017
Свидетельство о публикации №117051609360
Свидетельство о публикации №117051609360
Рецензии