блукаюча безодня прохає місця між фалангами,
під нігтями і всередині впавших вій.
деколи думаю,що я б ті вії назад приклеїла,
все, лиш би й на далі було ''мій''.
ми ланки тут,
ми просто витерті до неможливого,
ми просто ксерокси столітніх книг,
де не побачиш давно не видного,
де є лиш обриси вічних криг.
простори вічності просять пробачення,
просять побільше до них кораблів,
і не має значення,
чи хотів інший, чи він не хотів.
більше витертих, більше зломлених,
більш відторгнених до кісток,
відчуваєш ще задоволення,
чи потрібен новий пророк?.
чи тобі ще нових роздумливих,
чи незнаних і без відмов?
сік життя з шкіри клумбами -
я зникаю..
це вперше немов.
досi
© Copyright: Пламя Восьмого Круга, 2017
Свидетельство о публикации №117051609297
Свидетельство о публикации №117051609297
Рецензии