і це я
говорю лише з вітром і то пошепки.
це я тримаю за руку похмурість,
переходячи з відданості в відчай,
-будеш зі мною чай?
-вибач, давно не п'ю...
тепер чекати застуди,
тримати неіснуючу душу глибше,
закидати сухим листям ноги,
тихше....
і в горлі так мало вологи,
і в кінчиках пальців бракує нервових закінчень,
натисла,натисла,натисла.
а де ж мій відгук?
все більше ніж стисло,
все перепливає крізь всесвіт покинутих іграшок
і в нього не буде повернення.
сідай в своє крісло,
так треба
***
© Copyright: Пламя Восьмого Круга, 2017
Свидетельство о публикации №117051609248
Свидетельство о публикации №117051609248
Рецензии