Владимир Базилевский. А в то незабытое давнее лето

                ***
А в то незабытое давнее лето
меня омывала вся музыка света.
Ещё и сейчас я на той быстрыне -
вся музыка света звучала во мне.
Я слушал деревья в лесу на рассвете -
ту песнь колыбельную многих столетий.
Но тишь побеждала - густа и мохната,
лишь дятел пугал её бодрым стаккато.
И слуха касались над плёсом пруда
пиано травы и пиано листа.
А в том уголке, где стояли берёзы,
меня ожидали бемоли, диезы -
цветенье весёлое разного цвета.
Меня омывала вся музыка света!
Вся музыка света меня поднимала,
на долгие годы удачу вещала.
А те, что в заботах от века ходили,
ещё были живы и сына любили.
И мне ежедневное счастье, как зори,
письмом отзывалось из града над морем.
И солнце в дорогу манило меня
под ласковым небом такого же дня.
И сердце добром переполнилось к свету -
в то давнее, в то незабытое лето.

                ***
У те незабуте усміхнене літо
мене омивала вся музика світу.
Ще й зараз пливу на отій бистрині -
вся музика світу звучала мені.
Я в ближньому лісі блукав на світанку,
я слухав дерев негучну колисанку.
Бентежило тишу густу, волохату
завзятого дятла бадьоре стаккато.
І слуху торкалось над плесом ставка
піано трави і піано листка.
А в тому куточку, де юні берези,
чекали на мене бемолі й дієзи
веселого цвіту, пахучого цвіту -
мене омивала вся музиа світу!
Вся музика світу мене піднімала,
удачу на довгі літа обіцяла.
А ті, що в турботах одвічно ходили,
були ще живі і мене ще любили.
А ніжно з приморського міста до мене
листом озивалося щастя щоденно.
Засліплний сонцем, я брів навмання
під небом ласкавим ласкавого дня.
І серце добром промовляло до світу
у те недосяжне, усміхнене літо.