Подарунок

Сьогодні до мене дзвонив мій хороший знайомий Володимир Д.....н. Він був (колишніх не буває) госпітальєром у клініці Мечнікова.
— Я маю, мені залишили хлопці кілька своїх речей у подарунок. Ви візьміть їх, прилаштуйте у добрі руки, щоб була згадка про вояків і про те, як усе було… Там є ножички, ремінь із пряжкою, хрестик і "розгрузка".


Це не було кіно, там не грає ніхто,
Знов привезли поранених Східного фронту,
Рік тому це було, а здається давно,
Опускалося сонце за край горизонту.

І ставали навколішки роблячи стрій,
І дивилися в очі промоклі від болю,
На багряні бинти, у кровині густій,
Ну, а потім туди  де горіли тополі.

Хто не знає, шпиталь, то є зовсім не рай,
Що робити тепер, коли так уже сталось,
Хтось із рідних шепоче, — ти лиш не вмирай,
Лікарі обіцяли, ще трішки зосталось.

Ми носили борщі, комусь кашу і сік,
Чергували удень, залишались до ранку,
Перший раз наче був двічі довший за рік,
А вже потім ми звично чекали світанку.

Залишилось мені в подарунок ось це:
Два ножі і браслет, і ще пояс на пам'ять,
Хлопець хрестика дав, не згадаю лице,
І ще гільза велика, щоб свічку в ній ставить.