Вона була до тебе так подiбна

Вона була до тебе так подібна, 
що захотілось зупинити Всесвіт.
І крикнути: "Я тут, моя кохана!"
Та сихівський трамвай жалю не знає...
Він зупинятись навіть не збирався,
обтяжений людьми, що на роботу
котилися з обличчями сумними.

А потім вже, за кілька певних метрів,
я не впізнав у ній твого обличчя.
І Всесвіт недоторканим лишився.
А я – і це уже давно не сором –
дістав нотатник, майже непомітний,
і – майже непомітно – закарлючки
занотував, приречені на вірші.

І я не знаю, чи були сумними
мої думки трамвайні тої миті.
Бо ще не раз тебе я упізнаю
у всіх жінках, які ідуть і їдуть,
які живуть, волосся поправляють
руками, що нагадують кохання.
І дякувати впертому трамваю –
він був в ту мить тверезішим за Всесвіт,
який в мені живе тебе заради...


Рецензии