I як менi покинути цей рай... Людмила Юферова

Оригінал:


Спасибі, Сонце, що в мій дім зайшло,
За промінців рясне дзвінкоголосся!
В долині спить покинуте село –
Тобі його збудити не вдалося...

Прийшла Весна з відерцем у руці,
Води хлюпнула у прудкий струмочок,
Кричать у верболозі горобці –
Моє ж село проснутися не хоче...

Немає тут ні коней, ні людей,
Мого обійстя серце догорає...
Я пригортаю тишу до грудей,
Якої вдосталь в кинутому раї...

Як тут давно не розливався сміх!
У коминах вітрів буркочуть згустки!
Давай підемо по хатах усіх
І виженемо остогидлу пустку!

Ти, Сонце, в кожну шибку заглядай!
О, чуєш? У дворах запахла м’ята!
Ну як мені покинути цей край,
Коли душею до верби прип’ята?..
© Людмила Юферова


Переклад з української Світлани Груздєвої:


Спасибо, Солнце, что в мой дом зашло
И за лучей твоих звонкоголосье!
В долине спит, оставлено, село –
Тебе не разбудить…да и не просит…

Весна с ведёрком вышла на парад,
Вода попала в прыткий ручеёчек,
А в верболозе воробьи шумят –
Моё село проснуться всё не хочет…

Коней там нет, людей нет на пути,
И сердце у подворья – догорает...
Я молча тишину прижму к груди:
Её в избытке в позабытом рае…

Как тут давно не раздавался смех!
В печах остывших только ветра сгустки.
Пройтись бы мне... надеясь на успех,
Прогнать бы все приметы захолустья!..

Ты, Солнце,  ставни шире  открывай!
О, слышишь: во дворах запахло мятой!
Ну, как же мне покинуть этот край
Душой, на вербах плачущих распятой?..