Коли бiда

Коли біда, чогось не розумію.
До тебе, мово, пригорнусь.
Перебідую як небудь,
Переживу оте свавілля,
Що час, зі мною, творить зле
Щораз відлікує  роки,
Що плинуть хвилею ріки.
Що кожен день мовчить про те,
Мовчить, про те, як бути далі
Про шо писати у рядках,
На свою совість та на страх.
Про те, що час голити сталлю
Отих пихатих  брехунів,
Що жити краю не дають
Самі живуть та інших б'ють
Отеє стадо баранів.
Що мову рідну не шанують
Та в перевертнях мовби блазні.
Таки пихаті та показні.
Та вічно совістю гендлюють.
От сумно знову, друзі мої
Я поважаю інші мови
Сам приєднаюсь до розмови
Та калічте мову мою.
Хіба ж Неправда добра з вами?
Та слово "мати" недолужне?
Ми кричимо коли сутужно
Та мову правлять батогами
Оті пройдисвіті "святі"
Що и ні те та ще не ті
Та ще тупцюють  сапогами.

А мова що? Я чую, Неньо!
Буває з болю затремтить,
Або безсоння та не спить,
Переживає, що там з нами.