Ми нечасто бачим їх сплячими,
Вони чекають нас за віконною рамою.
І коли вночі було лячно нам,
Ми під ковдрою грілися з мамою.
Коли слів не вдавалось стулити до купи,
І було нестерпно та боляче, -
Мама брала нас до себе на руки,
І ми чули, як вона молиться.
Коли знову дров наламали ми,
Коли світ повертається спиною,
Ми так хочемо бути із мамою,
Яка вчила нас бути сильними.
Ми ховаємось у соцмережах і статусах,
Та якими б не здавались незламними, -
Із чужими ми завжди, мов кактуси,
Помовчати хочеться з мамою.
Мамi
© Copyright: Анастасия Онищук, 2017
Свидетельство о публикации №117051305196
Свидетельство о публикации №117051305196
Рецензии