Сов сть та друз

Оного разу у свідомість ..,совість зазернула,
А до цього все гадала,.. що усюди бУла.
Промайнула не помітно ,ч..ерез  сплячу гордість
І зустріла на шляху … нахабнішу підлість.
Бачила …усіх потроху.. і брехню .. й  роспусту,
Там із зрадою спіткалась ,..щоб будо їй пусто.
Переслідувала заздрість совість,..щоб зганьбити,
За вуглом стояла помста ,..щоб її побити.
Лестощь ловко вистиляля …цвяхами стежинку,
Щоби совість з’їла жадність , та ще ворожина.
У вертепі тІм кружляли  всі, кого згадала,
Навіть більше ,що ніколи б ..їх не пригадала.
І так соромно їй стало ,…що усих їх знає
І байдужісттю своєю… усіх покривалє.
Їй сказали душа й серцеж:  «Сестре ,не журися,
З  усім мотлохом  отим на віки простися.
Завжди думай,.. кого в друзі… собі вибираєш,
Бо лише від дружби то…ї клопіт тільки  маєш.»
І розквітла знову совість ,… коли їх позбулася,
Легко так собі зітхнула ,…щиро посміхнулася.
І тепер у трьох по світу… ходять обійнялися
Серце, …совість,…. і душа… на вік поєдналися.
Сосєдка О.Д.                12.05.2017 р.