Любіть. Як велено. До зойку, до нестями,
на Евересті і у прірві лихоліть,
любіть себе й Життя, і тата з мамою,
чиніть бажаннями. Але любіть.
Любіть, коли жоржини відцвітають,
любіть, коли до скону лише мить.
Дні меркнуть, совають, летять, минають,
і час постійно й д е. Але й тоді любіть.
Любіть, коли в зірницях зорепади,
коли у скроні біль тупий гатить,
коли згортають тобі крила і ти пада
зернятком в землю. І тоді любіть.
Коли урвалася остання криця
й прощальний погляд - хай тобі щастить...
Крути рулетку - треба знову стріться,
щоб знову відродитися й любить.
Любіть, коли стрічаєтесь думками,
коли дитя солодко з вами спить.
Люби Коханого, люби Кохану.
Любіть навіки. Попри все. Любіть.
Серпень 2016
Любiть, як велено, до зойку, до нестями
© Copyright: Оксана Шпиталь, 2017
Свидетельство о публикации №117051203482
Свидетельство о публикации №117051203482
Рецензии