Порою тяжко, что сдаётся,
что сердце уж в груди не бьётся.
Что от себя оставлю вне
лишь тень мою, что на стене.
Эту строфу, от отчаянья обнажённую.
Эту печаль, будто сыщик, дотошную.
И дикий хмель, примёрзший у ворот,
И на колодце необитый лёд.
Оригинал:
Так часом тяжко, що мені здається...
Так часом тяжко, що мені здається,
що серце в грудях вже не б"ється.
Що залишилась по мені
лиш тінь від мене на стіні.
І ця печаль, прискіплива, як слідчий.
І ця строфа, оголена, як відчай.
І дикий хміль, примерзлий до воріт.
І на криниці необбитий лід.
Лина Костенко. Порою тяжко, что сдаётся...
© Copyright: Татьяна Шамсиярова, 2017
Свидетельство о публикации №117051210599
Свидетельство о публикации №117051210599
Рецензии