Поема Христа-Сонця

Сонце! – і сходить –
і спати несила...
Струсніть з двох століть сон цей!
Безкінечно легко терти
«наукове» мило!
Безкінечно трудно – омитись –
               і спалахнути –
щоб стати сонцем!!
Й щоб встати – сонцем!!!

Зразу ж
радісному духу –
мільйон наукоманних навпроти!
Сірі і скорбні: углєбоша в категорії
і претензії...
Безкінечно легка їхня,
                схилена,
не божа робота...
Трудна справжня поезія!
Небесна Поезія...

Радість в Сонці-Христі! і – сила...
Зітріть з двох століть і сон
                цей!
Подивіться: який в чуді світ красивий!!
Яка повнота радості – носить
в небі Сонце!
світлом правди –
рухать з небес всю милість!!..

Трудно мені будити 6-мільярдну
адамолюдину...
Слава Радості! що вибухає
зорею з грудей
як з віконця!
Їй всеодно де: в ранкові,
в дитинці...
в Іоанових – що спахнуть на Небі
сонцями святими...

Тут – закриють попелом сонце,
аби не бачило сонце! –
як це, в залізі, загине!!..

Слава Радості! вічна –
вона є вічно
       в людині!
       спасенній в Христі – Людині!!!
Нема радости – то загинути...

Ісуса Любов – Життя
всім життям!..
Чого ж не хочуть,
як я нині Христу, –
служкою дрібним?
Чого в столах, завжди продажних,
«хотят»?
Грошей, влади, бандитоверлібру,
менталу побільшого калібру,
чаду комфорту, всього – де істини нема...
і Богу тому це все – непотрібно...

Сонце! – і сходить –
і спати несила...
Струсніть двохсотлітній сон цей!
Безконечно легко терти «наукове» мило!
Трудна справжня небесна поезія!..

Омитись – і спахнути!!
і стати сонцем!!
І – встати з Сонцем!
Стрункість! – мов гімнаст
відчути в  у с ь о м у !
Листя теплинь від сонця почує...
як то долоні йому поцілує...
а Ти кого, як мене, поцілуєш –
як йому це позабути?
як листю сонце й забути...
Так починають Тепло й Світло чути,
і повертають додому...

Додому!!
Небу прийдеться, мабуть, підтянутись!
Чую із Тебе й до Тебе!
Ісус милий – більший за небо!
Ісус любий – вищий за Небо!

Був я струнким,
був хтось струнким –
                до скаженості...
Єсть це тепло по спокуті...
Обережені ми від навіженості.

Небу прийдеться у чомусь, мабуть,
підтянутись!
Такий Ісус! – подасть,
сходь і світи, і світись!
дай більше Слово! –
      для інших –
      відчути!!..
Все дасть Ісус! бо Він любить нас...
дасть це –
нехай неймовірно –
почути...

Бачив: в чеських лісах
хмурі-хмурі
полишені замки...
цегляні у зеленім
спохмурені замки!
Як би поети
від світу відлинули...
і ні сліду!

як би спинились екзамени!
як для світу –
всі сліди їхні згинули...

Добре, Йсусе, Ти встиг –
та й пізнав мене!
Все може Ісус!
де глибини
сердечні
розпочав Він екзамени.

19.03.2008, після причастя