Сьогодні вперше я не чую її голосу
Немов поглинув мозок звуки мегаполісу
Упав навколішки та тихо так чекав
Тієї миті, коли здалось, що я її ніколи не кохав
Враз одурила п'янким сміхом, розумності вуалью
Рудим своіїм волоссям, обличчям без печаллю
Ти гралася зі мною, робила, що хотіла
Моя любов до тебе у сердці аж тремтіла
Оті блакитні очі вже не небо наді мною
Не заповнить душу знову красою весняною
Вуста не манять, не хвилюють, і не вабять
Лиш образ твій ніяк не зітре пам'ять
Зійди туманом вранці над ставком, у лісі
Стань маревом нічним у глухому місці
Облиш мене, покинь, і забери із собою спогади
Щоби зненацька встрітившись не мучали здогади
***
© Copyright: Болконская Елизавета, 2017
Свидетельство о публикации №117051110188
Свидетельство о публикации №117051110188
Рецензии