Любовi Miненко до картини Tанцювала до упаду

А та, що танцювала до упаду,
вже спить з напівзакритими очима.
Забула про образу і про зраду,
про гіркоту і біль, і про причину...
Та ще не захід сонця, стане сили
чекати долі? Де її шукати?
Під вітром напинаються вітрила,
в розмаї поле, сад і дуб крислатий.

Зникають чорні постаті і тіні.
Гармонія життя. Порозуміння.


Рецензии