Могилеву-Подільському
Вочевидь, це не місто, це втрачена скибка землі.
Посміхається сонце, стрічає думок кораблі
й хвилі спогадів, і здоганяє мій слід Могилів.
Накриває мене, а його вже нема, - у імлі.
Я вдихаю пахке і одним видихаю рядком.
Онде річка тече, і стаю я рікою - Дністром.
Ось я бачу, узгір’я над містом зімкнули свій круг.
Голос чую любові я і обертаюся в звук.
Тут - дитинства стежини, мости, і сади і дахи.
Я стою над каньйоном, де сходяться всенькі шляхи.
І допоки це місто дрімає і бачить мене уві сні,
світ цей дихає, плине, живе і співає в мені.
Мiсто
© Copyright: Петр Скорук, 2017
Свидетельство о публикации №117051001260
Свидетельство о публикации №117051001260
Рецензии
