О, стина як дзенькають л щинов п дв ски...

О, істина
як дзенькають ліщинові підвіски...
і в радощах я — в тихій змозі
і я нічого вже не можу написати
я витікаю в Божі сльози
я в істині
я гола кість —
як несказанний провесняний ліс...

невже то істина, що Тобі наймиліше —
це капання із мого серця теплих сліз?


Рецензии