"О, как я лгал когда-то, говоря..."
Вильям Шекспир. Сонет 115
Коли для тебе вірші я свої складав
Про те, що не буває почуттів сильніше,
Тобі обманутою повід я давав,
Не знаючи, що можна ще кохать ніжніше.
Боявся Часу владування, що у строк
Зуміє погубити красоту, бажання.
Чи доля подарує злий мені урок,
І у високий дух мій принесе страждання.
Не зміг би я тоді признатися тобі,
Що пристрасть стала невичерпна, невгамовна.
Тепер же дійсно відчуваю я в собі
Любов до тебе ще сильнішу, безумовну.
Із плином Часу любов росте, немов дитя,
До старості готовий я пестить почуття.
Сонет 115-2 из цикла Шекспир по иному
© Copyright: Леонид Ружинский, 2017
Свидетельство о публикации №117050809313
Свидетельство о публикации №117050809313
Рецензии