Мне от пропастей звездных, из музыки рук дали даро

***
Мне от пропастей звездных, из музыки рук дали даром 
Потаённый венок, и прозрачную даль, и безбрежность.
И набрался я духу, как дом, озарённый пожаром,
Сам его я поджёг и над пламенем вылился в нежность.

Да откуда живая душа? – загудит бурелом сквозняком,
Цвет искристый в глазах, и на небе, в любви и надежде.
И не знают, что в них бесконечно и вечно живой,
И они у меня за душой, и отныне наш дом – эта нежность.

Да откуда она? Почему и зачем, Боже мой?!
Как доверчиво вы надо мною из далей зависли.
В ней одной остаюсь без ума, и от этой одной
Принимаю в тончайшую нежность мою пулю мысли.

(перевод Ивана Лужина, Киев)

*  *  *
Від зіркових глибин
простяглись мені з музики рук
Таємничий вінок і прозора легка первобіжність,
І набрався я духу, як хата вночі пожару,
І свій дім запалив, і над ним виливаюсь у ніжність.

«Звідки ніжність така?» —
Все на протягах вигулькне звук,
Колір іскри в очах, і в зірках, і в найдальшому збіжжі,
І не знають, що в них незворотно й навічно живу,
І вони — у мені, і наш дім відтепер — оця ніжність.

«Звідки ніжність така? —
Чому ніжність така, Боже мій?!»
Як довірливо ви наді мною, далекі, зависли,
Збожеволію я ув одній, скаже сон їй самій,
Щоб послала у ніжність мою кулю мислі.