Отхожу от машин чтоб не съели...

***
Отхожу от машин – чтоб не съели
Твою душу, что в сердце собрал по лучу и по нотке,
Их я вынул из голоса мамы твоей, отсеяв труды и заботы.

Не иду в подземелья – иначе съедят
Моё будущее, словно могильная бездна.

Выгоняют из дома – в дичь бессмертья, его и во сне пережить невозможно.
Выгоняют слепые – ведь чуют небесный озон от меня до Тебя среди ясного неба.
Дни от Бога даны – ну, а я лишь брожу по дворам городским, сам не свой.
И дана мне от Бога богиня – которая знает на расстоянии всё, и больше того.
Это Бог дал, я знаю, – меня, который предчувствует то, что должно состояться.

не звоню никуда – наблюдаю за близким грядущим
там звонки не звонят и не слышатся неботрясения,
которые предупреждают Твоё появленье во мне,
кто-то выбросил всё это в космос – в иномирье я слышу Тебя...

уж на что спасительна природа
в небосинье проводит зелёным
листья шепчут – дорога на небо

Все равно это дитя с врожденным аристократизмом скажет:
Не знаю, что сделаю так.

(По телефону лечит слепых и заик, –
Её Очи в крови, это у близких на миг отнимает дар речи.)
С ясным Солнцем-Отцом говорю, а чем выше,
тем больше и больше земному перечишь.

Кто попробовал этого,
Значит, ему обмельчало земное – и сгинуло.
Не спешите в могилы:
Когда вы – Бог, и листья, и Ты – сойдетесь в капле
ясности, я спрошу: что вы творите с сердцем?

(перевод Ивана Лужина, Киев)

*  *  *
Не іду до машин, щоб не з’їли
по промінчику зібрану душу Твою у мені,
що я вийняв із голосу найпрекраснішої людини —
мами Твоєї.

Не заходжу під землю, щоб не з’їла
Майбутнього, як живоглаз.
Виганяють з будівель
як безсмертя, що дико його
і у сні пережити.

Виганяють сліпі
як озонять нараз блискавиці
від мене до Тебе
серед ясного неба.

Бог влаштовує дні,
що я тільки блукаю по місту,
не знаходжу вже місця собі.
Бог дав богиню —
Тебе, котра знає про все це на відстані,
й більше.

Бог дав, знаю, —
мене, який знає все те,
що вже має відбутись:
не дзвоню — просто нікуди — дивлюсь близьке майбутнє
там немає дзвінків і нема неботрусів
що впереджують з’яву Твою у мені
хтось це викинув в космос — іншим проводом чую Тебе...

на що рятівна вже природа
по блакиті проводить зеленим листя
каже іди он на небо

Все одно ця дитина з вродженим аристократизмом
скаже: не знала, що так подію.
(По телефону виліковує сліпих і заїк,—
Її Очі у крові, це у ближніх на мить відбирає мову).

З Батьком-Сонцем говорю, а чим вище,
тим більше потрібно нараз збожеволіти.
Хто попробував цього,
для того здрібніло земне — і пропало...

Не спішіть всі пропасти:
коли ви — Бог і листя і Ти —
зійдетесь в краплину ясності
я спитаю що ви робите з серцем?