Колобок

Жила собі з маком булка,
Звали - Колобком,
Не могла знайти притулку,
Котилась, як ком.

І про неї склали казку,
Що вона ніяк,
Не могла зрозуміть фразу,
Що її зїдять.

То лякав її зайчисько,
То бурий ведмідь,
Підпускала дуже близько,
Та на подив й сміх -

Тільки їй казали разом
Звірі про вечерю,
Вона - не трусилась з страху,
А котилась чемно.

Звісно, якби булка з маком
Трохи розуміла,
Що то значить - коли махом
Тебе враз - і зїли.

Вона, мабуть, затрусилась -
Пукнула юзюмом,
А так тільки - покрутилась -
На кутньому зубі.

І коли її лисиця,
Проковтнула враз,
Замість страху - та відчула
Тривалий оргазм.

Та хіба можливо буде
Прочитать з казок,
Коли хитру руду скрутить
Заворот кишок.

Звісно, це лише здогадки,
Пройшло стільки літ,
Ніхто й досі без оглядки
Не їсть свіжий хліб.

А мораль цієї казки,
Втямки і прибульцям,
Якщо хочеш когось з страху
Звести - потурбуйся...

Щоб обєкт твій - роздуплився
Й зрозумів по буквах,
Невигадливу страшилку,
Атмосферних буднів.

І тоді вже постарайся, -
Ікла підточи...
І в епоху інформації -
Байку проштовхни.